Якщо реалізувати політику пріоритетної підтримки мінерально-сировинних галузей народного господарства, то, враховуючи наш виробничий потенціал, можна збільшити валютні фонди країни. Проте, спрямовуючи на це значні кошти при великій фондомісткості цих галузей, Україна надовго закріпить за собою роль сировинного джерела для інших країн, тобто постачальника сировини при нерівноправних економічних відносинах.

Стратегія конверсії мінерально-сировинного комплексу повинна визначатися скороченням залучення до нього трудових і матеріальних ресурсів, пріоритетом підвищення якості та розширення номенклатури товарної продукції; орієнтацією на задоволення со­ціальних і економічних потреб населення. Інвестиційна політика в цілому має характеризуватися різким скороченням коштів па будівництво гірничих підприємств (за винятком вугільних, золотодобувних та деяких інших).

Спеціалізуються галузі на основі ознаки однорідності, тобто подібності між собою за призначенням продукції, що виробляється (наприклад, галузі паливної промисловості), спільності використовуваної сировини (наприклад, галузі машинобудування) або за ха­рактером технологи. Вони групуються у так звані комплексні галузі. Тому галузі можна групувати в паливно-енергетичний комплекс, куди належать паливна промисловість і електроенергетика; металургійний, машинобудівний комплекси, хіміко-лісовий, у тому числі хімічна¹ (мал. 1).

У межах реалізації конверсії галузей мшеральпо-сировишюго комплексу доцільно виділити заходи першочергово тривалого характеру — припинення будівництва Криворізькою гірничо-збагачувального комбінату окислених руд. освоєння Госфортського родовища вапняків для метатургійної промисловості Криму, експлуатації Комиш-Бурунського залізорудного комбінату тощо.

Тривала конверсія полягатиме у заміщенні потужностей, що вивільнятимуться, виробництвом дефіцитної для народного господарства продукції. Це насамперед нові високотехнологічні метали, меліоранти, сорбенти, будівельні матеріали тощо. Пріоритетними ресурсними джерелами для них мають стати відходи виробництва, супутня мінеральна сировина, техногенні родовища. Великі комбінати повинні експлуатувати невеликі, розташовані поряд з ними родовища, які досі вважали нерентабельним.

Слід звернути увагу на доцільність створення малих підприємств з незакінченим циклом виробництва. Прикладом подібної стратеги може бути освоєння Мужіївського золоторудного родовища на Закарпатті, де будівництво комбінату з повним виробничим циклом маловиправдане, незважаючи на потребу в золоті. Проте для розробки цих руд можна використати потужності Східного гірничо-збагачувального комбінату в Кривбасі.

Суттю конверсії повинен стати розвиток найпрогресивніших технологій видобутку, збагачення та комплексної переробки корисних копалин, різке зниження витрат, загальна екологізація виробництва.

Розміщення продуктивних сил України": Підручник / Є.П. Качан, та ін.- К.: Вища шк„ 2002р. - 575с

З вторинною ресурсною базою пов'язуються технологічні можливості й економічна доцільність виробництва ванадію, нікелю, ртуті, стронцію, галію, германію, скандію, заліза, марганцю, калійної та кухонної солей, флюсів, хімічних меліорантів.

На основі гірничопромислових відходів можна розширювати й диверсифікувати сировинну базу промисловості будівельних матеріалів.

У межах конверсії важливо виявити всі можливості економічно обгрунтованої переорієнтації зовнішніх виробничо-сировинних зв'язків на внутрішні.

Перегляд структури гірничої промисловості, скорочення видобутку мінеральних ресурсів мають поєднуватися з пріоритетним фінансуванням і розвитком окремих ресурсно-технологічних ланок, що визначають якісні параметри і забезпечують одержання нових перспективних видів продукції. Неминучим є виникнення і поглиблення ряду кризових явищ у сировинних галузях, тому слід заздалегідь передбачити можливість переорієнтації потужностей на інші види корисних копалин або переходу на інші типи виробництва.

З динамічністю економіки пов'язане посилення комплексності, що здійснюється у різних формах і на різних рівнях. Про це свідчить формування міжгалузевих комплексів — паливно-енергетичного та агропромислового, а також розвиток економіки в цілому. Особливу увагу слід приділити постійному вдосконаленню базових галузей, які є фундаментом народного господарства і забезпечують функціонування й послідовний розвиток економіки України в цілому.

Пріоритетного розвитку мають набути галузі, найтісніше пов'язані з науково-технічним прогресом, які є його своєрідним каталізатором, — електроенергетика, хімічна і нафтохімічна промисловість, машинобудування.

Структурні зрушення пов'язані насамперед з розвитком галузей, які здебільшого забезпечують прискорення самого технічного прогресу, — радіоелектроніки, виробництва обчислювальної техніки та ін. На передній план висувається електронізація економіки, інформатизація всіх сфер діяльності людини, перехід до цехів і підприємств-автоматів, систем автоматизованого управління.

Великого значення повинні набути галузеві, міжгалузеві та інтегральні комплекси різних типів, які забезпечували б ефективне використання природних і трудових ресурсів, особливостей географічного положення, ефекту концентрації.

Повніше має розкрити свої можливості міжгалузева концентрація виробництва внаслідок поліпшення технологічних процесів, прогресу на транспорті, посилення уваги до виробничої інфраструктури, формування єдиних інфраструктурних систем: транспорту, енергетики, газопостачання1.

З нарощуванням основних фондів, їх концентрації у великих вузлах і ареалах активно відбувається процес роззосередженої концентрації, виникають нові великі центри — і часто у дуже короткі строки, наприклад у минулих десятиріччях у західних областях України. На особливу увагу заслуговує реалізація цільових комплексних програм з найважливіших соціально-економічних проблем — розвитку виробництва товарів народного споживання та послуг, скорочення ручної праці, розширення машинобудування, енергетики й транспорту.

1 "Розміщення продуктивних сил": Навч.-метод, посібник для самостійного вивчення дисципліни / С. І. Дорогунцов, Ю. І. Пітюренко, та ін. - К.: 2000р. - 357.

Слід розвивати і галузі промисловості, які поставляють сільському господарству машини, добрива, хімічні засоби захисту рослин, устаткування для переробки сільськогосподарської продукції.

Народне господарство України — це багатоструктурна система, в якій можна виділити три основні структури: соціально-економічну, галузеву й територіальну. Соціально-економічну структуру слід враховувати при вивченні розміщення продуктивних сил.

Галузева структура відбиває співвідношення, взаємозв'язки і пропорції між складовими частинами народного господарства і реалізовується у територіальній структурі народного господарства, яка є предметом дослідження вітчизняної науки.

Для вивчення економіки України велике значення має функціональна класифікація галузей. Це — первинні галузі, у тому числі видобувна промисловість і сільське господарство, та вторинні, що охоплюють обробну промисловість, до якої, в свою чергу, належить переробна. У структуру народного господарства входять транспорт, торгівля, житлове будівництво, охорона здоров'я, сервісні галузі, управління, наука й наукове обслуговування.