Хоча обсяг прибутків прибуткових підприємств за чотири роки (1997-2004) збільшився на 75%, однак обсяг збитків збиткових підприємств за цей період зріс ще в більшому ступені -майже в 5 разів. У результаті обсяг прибутку за винятком збитку в промисловості в 2000 р. залишився на рівні 1996 р. Витрати виробництва ростуть швидше, ніж обсяги зробленої продукції. У 2004 р. відбулося позитивне зрушення фінансовий результат промисловості -прибуток за винятком збитку - істотно виріс і за 11 місяців склав 12 млрд. грн.

Додатковим навантаженням на собівартість продукції є витрати на зміст законсервованих чи виведених з експлуатації виробництв, об'єктів соціальної інфраструктури, неповна чагрузкадроизводстаенньїхлощнос тієї, непомірні податки на виробничу діяльність і надвисокі ставки банківських кредитів, що знижує ефективність виробництва і конкурентноздатність продукції.

Позитивна динаміка капітальних вкладень у промисловість за останні роки, починаючи з 2002 р., забезпечує в цілому задовільну підтримку виробгшчо-технічного апарата цієї галузі, про що свідчать наступні фактичні показники відтворення основних промислових фондів (ОПФ) за 2002-2003 р. (див. табл. 6).

Виробничі потужності підтримуються, як відомо, і шляхом ремонту. Причому витрати на капітальний ремонт поглинають занадто велику частку загального обсягу валового нагромадження ОПФ.

1. Статистичний щорічник України за 2003 рік /Держкомстат України; За ред. О. Г. Осауленка. - К.: Техніка, 2004

1. Урядовий кур'єр: 17 жовтня 2004р., №190

Високий ступінь зносу (понад 51% на початок 2002 р.) і старіння оснозньїх фондів диктує необхідність їх більш інтенсивного відновлення шляхом заміни.

Заміна зношених і застарілих засобів виробництва новими, більш ефективними, зменшить потребу в ремонті, за рахунок чого можна буде істотно збільшити обсяг капітальних вкладень у його технологічне відновлення і підвищити ефективність. Важливо, щоб інвестиції сполучалися з інноваціями.

Саме в процесі відновлення основних фондів реалізується інноваційна модел-економічного розвитку країни, тобто матеріалізується науково-технічний прогрес, що є засобом економічного і соціального прогресу.

У 2003 р. відбулося позитивне зрушення в інноваційній діяльності в промисловості, а саме - перехід від тривалого спаду до підйому, про що свідчать дані таблиці 7.

У 2004 р. ця позитивна тенденція продовжувалася: число підприємств інновації, що упроваджувала, виросло і склало 1503, хоча їхня частка в загальній кількості промислових підприємств залишається низкою (14%).

Активізація інноваційної діяльності і її спрямованість на зниження питомих витрат виробництва дозволять у найближчі роки перебороти негативну тенденцію до росту збитків у промисловості, а згодом і зовсім від них позбутися. Для цього необхідно, у свою чергу, прискорити перехід усіх промислових підприємств на ринкові методи господарювання.

Справа в тім. що млявість і непослідовність ринкового реформування, затягування з адміністративною і судовою реформами в Україні привели до перекручування економічних відносин - був створений неефективний гібрид бюрократичних і ринкових методів господарювання. Це консервує деформовану структуру промисловості, її витратну орієнтацію, споживчі настрої, економічну безвідповідальність за збитки і борги, сприяє корупції, крадіжкам, стримує підприємницьку ініціативу.

Двигуном розвитку виробництва і підвищення його ефективності в сучасній, цивілізованій ринковій системі є сумлінна конкуренція. Цей двигун в українській економіці, у тому числі в промисловості, ще дуже слабшав, що обумовлено збереженням значного рівня монополізації виробництва, занадто малою часткою приватного підприємництва і, самим головне, створенням неоднакових (нерівних) умов господарювання для різних підприємств.

Ефективність господарювання у великому ступені залежить від керівників підприємств, їхніх особистих якостей, професійного рівня і заповзятливості. Серед керівників державних і колективних промислових підприємств є такі, котрі працюють неефективно і вимагають державної підтримки державного замовлення, податкових пільг, списання боргів, одержання іноземних кредитів під гарантії Уряду. І коли в ряді випадків Уряд задовольняє такі вимоги, це, як правило, не допомагає їм у подоланні кризових явищ. Наприклад, автомобільна промисловість при державній підтримці "завоювала" лише 4% вітчизняного ринку автомобілів і продовжує працювати збитково (див. табл. 5).

Приватний сектор у промисловості дотепер практично відсутній. Його частка в загальному обсязі промислової продукції складає менш 1%, 76% приходиться на колективний сектор і 23% - на державний.

Задача підйому промислового виробництва складається не в тім, щоб відновити ті обсяги продукції, що були в кожній галузі промисловості до початку спаду. Зовсім не потрібно, наприклад, добувати 120 млн. т залізної руди, виплавляти 55 млн. т стали, робити 136 тис. важких тракторів, не говорячи вже про поновлення виробництва такої ж кількості танків, іншої військової техніки й озброєнь, що було в 80-х роках. Виробництво повинне орієнтуватися на ринковий попит. На відміну від державно-монополістичної системи господарювання, що грунтувалася на принципі "продавати (вірніше, розподіляти) те, що -виробляється", ринкова система ґрунтується на принципі "робити те, що продається".

Не в усі існуючі промислові підприємства доцільно вкладати інвестиції. При структурній перебудові промисловості, реструктуризації підприємств, диверсифікованості виробництва неможливо уникнути висновку з дії частини наявних виробничих потужностей, закриття (ліквідації) підрозділів і навіть цілих підприємств, безперспективних за критеріями економічної ефективності, конкурентноздатності й екологічній безпеці. І чим швидше це буде зроблено, тим краще.

Необхідно поліпшити статистичний облік продукції. Наприклад, у вугільній промисловості дотепер зберігається радянська система обліку видобутку вугілля разом з породою, що істотно завищує її реальний обсяг ("щоб цифра була правильною). Крім того, у всіх галузях обліку повинний підлягати обсяг не зробленої, а реалізованої продукції, тобто зробленої, відвантаженої й оплачений споживачами (замовниками).

Ефективний розвиток економіки, у тому числі промисловості, вимагає ефективного менеджменту ринкового типу, для чого необхідне сполучення виробничого і фінансового, інвестиційного й інноваційного менеджменту1.

У процесі підприємницької діяльності і конкуренції на ринку будуть виявлятися найефективніші форми господарювання. їхнього співвідношення по формах власності, спеціалізації і структурі, формуватися конкурентноздатні системи великого, середнього і малого бізнесу. Тоді економіка, у тому числі і промисловість, зароблять ефективно, підприємства будуть випускати дійсно потрібну і конкурентноздатну продукцію, орієнтуючись при цьому на попит і інноваційний розвиток виробництва. Економічна політика держави повинна всіляко сприяти цьому.