Таблиця 1.6 ─ Характеристика шкідливих речовин

Оксиди нітрогену NOx (N2O, NO, N2O3, NO2, N2 O5) для людини значно небезпечніші ніж оксид карбону (ІІ). Вони утворюються внаслідок недосконалої технології спалювання палива. Сполучаючись з водою в дихальних шляхах, вони утворюють нітратну й нітритну кислоти, які спричиняють сильні подразнення слизових оболонок і тяжкі захворювання. Вони поглинаються листям рослин, які втрачають після цього кормові якості і хворіють.

Токсичні вуглеводні (парафіни, нафтени, ароматичні вуглеводні, бензапірен) ─ пара неповного згоряння палива, що викидається з двигунів внутрішнього згоряння. Надзвичайно шкідливими є ненасичені (олефінові) вуглеводні, що становлять 35% загальної кількості вуглеводневих викидів.

Насичені вуглеводні. Хоча насичені вуглеводні належать до найбільш інертних органічних сполук, але, в той же час, вони є найсильнішими наркотиками. Небезпека отруєння виникає лише при високих їх концентраціях, так як їх дія послаблюється з розчиненням у воді та крові. Але постійний контакт з насиченими вуглеводнями може призвести до сверблячки та пігментації шкіри. Присутність сірководню Н2S та підвищена температура посилює токсичність насичених вуглеводнів. Загальноприйняте ГДК (у перерахунку на вуглець) складає 300 мг/м3.

Сірчисті сполуки. Найбільшу загрозу мають токсичні газовиділення нафти, яка містить сірчисті сполуки. Відомо, що нафти різних родовищ мають різний вміст сірчистих сполук.

Меркаптани ─ це нетоксичні органічні гази, які містять сірку. Вони присутні у повітрі нафтопромислів і нафтопереробних підприємств. Меркаптани додають до природного газу, щоб відчути його витоки.

Сірководень. Цей газ має дуже неприємний запах і вже відчувається навіть при незначних концентраціях. Проте прямої залежності запаху від концентрації не спостерігається. Навіть навпаки, при більшій, дуже загрозливій концентрації запах сірководню зменшується, а потім зовсім зникає внаслідок паралічу нюхового нерву. Сірководень відноситься до найбільш токсичних інгредієнтів у складі атмосфери в місцях видобутку та переробки високо сірчистої нафти. При концентраціях сірководню в атмосфері в кількості 1,4 ─ 2,3 мг/м3 відчувається досить незначний запах, при 3,3 ─ 4,6 мг/м3 ─ запах дуже сильний, але для тих, хто звик до нього, він майже не відчувається, при 4 мг/м3 ─ запах значний, при 7 ─ 11 мг/м3 ─ запах важко переноситься навіть тими, хто звик до нього, при 280 ─ 400 мг/м3 реакція на запах така ж сама, як і при низьких концентраціях.Сірководень накопичується в низинах завдяки тому, що його густина вища за густину повітря. Також він досить легко розчиняється у воді, так й переходить з розчинного стану у вільний. При концентраціях вище 1000 мг/м3 отруєння виникає миттєво, а при концентраціях 140 ─ 150 мг/м3 через декілька годин спостерігається пневмонія, менінгіт та енцефаліт. Сірководень при видобутку та переробці нафти діє на організм не ізольовано, а в поєднанні з різними вуглеводнями і при одночасному комбінуванні впливу цих речовин може змінюватися й характер їх токсичної дії.

Сірчаний ангідрит SO3 утворюється внаслідок окиснення сірчистого ангідриду в атмосфері під час фотохімічних і каталітичних реакцій і є аерозолем або розчином сульфатної кислоти в дощовій воді. Сульфатна кислота підкислює грунти, посилює корозію металів, руйнування гуми, мармуру вапняків, доломітів. Вона загострює захворювання легеневої системи та дихальних шляхів людини і тварин. Сірчаний ангідрит дуже шкідливий і для рослин, оскільки легко ними засвоюється і порушує їх життєдіяльність.Сірчистий ангідрит SO2, або сірчаний газ, виділяється під час згорання палива з домішками сірки (вугілля, нафти, природного газу). За високих його концентрацій у рослинах швидко зникає хлорофіл, клітини розвиваються і спостерігається некроз тканин, які набувають коричневого кольору. Найчутливіші види рослин, такі як люцерна, соя та ячмінь, виявляють симптоми пошкодження вже за концентрацій сірчистого ангідриду 0,3 ─ 0,5 млн-1 при тривалості дії не менше як 2 ─ 3 години. У разі інтенсивнішого впливу сірчаного газу може спостерігатися майже повний некроз молодих голок хвойних дерев, їх повне обпадання. Оксид сульфуру (ІV) та інші його сполуки подразнюють слизову оболонку очей і дихальних шляхів. Тривала дія малих концентрацій цього газу призводить до виникнення хронічного гастриту, гепатопатії, бронхіту, ларингіту та інших хвороб. Є відомості про зв’язок між вмістом сірчаного газу в повітрі та рівнем смертності від раку легенів.