Він складається з прямокутної скрині і двосхилої кришки з виступами (акротеріями) по кутках. Скриня і кришка саркофага прикрашені різьбленими зображеннями виноградної лози, пальми, кипариса, риб, птахів, хрестів та інших давньохристиянських символів.

Вага гробниці - 6 тонн. Саркофаг зроблено з проконеського мармуру і, очевидно, привезено з Візантії.

У 1936-1939 роках, під час розкриття і дослідження саркофага, вчені виявили в ньому чоловічий і жіночий скелети, кістки яких були перемішані. Цей факт, а також цілковита відсутність якихось предметів і одягу свідчать про пограбування гробниці (можливо, у 1240 р.). Зіставлення висновків анатоморентгенологічного дослідження кісток з даними літопису довело, що чоловічий скелет-це скелет Ярослава Мудрого. Підтвердилась наявність природженої кульгавості князя, а також поранення в коліно і в голову. Жіночий скелет-це скелет дружини Ярослава Ірини.

За черепом Ярослава Мудрого відомий радянський скульптор-антрополог М.М.Герасимов відтворив скульптурний портрет князя, який експонується в північній зовнішній галереї собору.

Саркофаг Ярослава Мудрого становить велику науково-історичну і художню цінність.

ПІВНІЧНА ЗОВНІШНЯ ГАЛЕРЕЯ

Приміщення колишньої північної зовнішньої галереї дає змогу простежити історію спорудження собору. Зондажі кладки на стінах розповідають про початкові архітектурні форми галереї та пізніші її перебудови. В західній частині приміщення відкрито кладку восьмигранного стовпа галереї, залишки аркбутана. Тут же видно кладку перебудов 17-18 ст., а також дверний проріз 18 ст. Кладка відкритих зондажів, а також експоновані будівельні матеріали розповідають про тогочасну будівельну техніку.

Стіни Софійського собору змуровано з каменю(граніту, червоного кварциту) і цегли-плінфи розміром 27х31х3,5 см, покладених на рожевому цем’янковому розчині. Ця техніка «мішаного способу» характерна для давньоруського зодчества 10-11 століть.

Ряди каменів, залиті розчином, вирівнювалися кількома горизонтальними рядами плінфи. Шар розчину між плінфами дорівнював довжині цеглини. При цьому плінфа через ряд заглиблювалась у товщу стіни і затиралась цем’янковим розчином. У результаті на фасаді утворювалась смугаста складка, де тонкі ряди цегли чергувалися з широким шаром розчину.

Стрічкові фундаменти собору змуровані з бутового каменю на вапняно-цем’янковому розчині (в окремих місцях без розчину - насухо). Глибина фундаментів-0,8-1,4 м.

Куполи складені з концентричних кіл плінфи з напуском кожного наступного ряду на попередній. І тільки для кладки верхньої частини купола застосовувалась влаштована знизу опалубка. Зовні куполи були вкриті спеціальною плінфою, вигнутою відповідно до їхньої сферичної поверхні.

У кладці склепінь собору для їх полегшення широко застосовані порожні глиняні глеки - «голосники». В парусах головного купола голосники вмуровані відкритими горловинами всередину приміщення для поліпшення акустики споруди.

Зовні кладка собору кілька десятиліть залишалась відкритою. Широкі світло-рожеві смуги розчину в поєднанні з оранжево-рожевою плінфою і темними плямами каменів створювали багату фактуру і посилювали мальовничість фасадів храму.

У північній зовнішній галереї збереглися окремі фрагменти фресок 11 ст. В 19 ст. вони не були покриті олією, а тільки забілені, в результаті чого зберегли соковитість і своєрідний фресковий колорит.

У галереї містяться поховання церковних діячів 18-19 ст., зокрема митрополита Євгенія Болховітінова, відомого історика свого часу й автора першої монографії про Софію Київську (1825 р.).

Великий інтерес становить східна частина колишньої галереї, де в 11 ст. було приміщення княжої усипальниці. Тут експонуються виявлені під час розкопок залишки древньої керамічної підлоги, а також фрагменти фрескового розпису.

Над передвівтарною аркою збереглися залишки ліпного декоративного фронтону початку17 ст., який прикрашав вхід в усипальницю до перебудови галереї в боковий вівтар. Неабияку цінність також представляє значно пізніший настінний живопис цього приміщення. Дві фігури «Вогняних серафимів» на передвітарній арці - це рідкісні зразки клейового розпису собору кінця 17 ст., виконані після перебудови галереї та усипальниці в закритий боковий вівтар.

Інші розписи приміщення виконані олійною фарбою в 20-30 р. 18 ст. Вони є цінними зразками українського монументального живопису і дають уявлення про систему живописного декору цього періоду. Оглядом північної зовнішньої галереї закінчується екскурсійний маршрут по Софійському собору. Поза маршрутом залишаються другі поверхи та башти, що їх відвідувачі можуть оглянути самостійно.

Б А Ш Т И

Гвинтовими сходами двох башт можна піднятися на другий поверх. Вхід до південної башти знаходиться в західній частині колишньої південної зовнішньої галереї, вхід до північної башти - в північній частині західної внутрішньої галереї.

У давнину баштовими сходами піднімались на другий поверх (хори, або полаті) члени княжої родини і найближчі придворні. Башти мали входи тільки ззовні і були цілком ізольовані від приміщень першого поверху. Вхід до північної башти був на західному фасаді, вхід до південної-на південному фасаді собору. Під час перебудови собору в 17-18 ст. обидва зовнішні прорізи були замуровані, а входи до башт зроблені зсередини собору.

Стіни, склепіння, стовпи і підсходові простори башт були прикрашені фресковим розписом, більша частина якого збереглася до наших днів. Своїм змістом і манерою виконання ці фрески займають особливе місце в системі розпису собору. Тут відсутні релігійні сюжети. Фрески зображають картини побуту константинопольського імператорського і київського княжого дворів, різноманітні сцени полювання, театральні і циркові видовища, народні розваги та ін.

Однак, як показали останні дослідження доктора історичних наук С.О.Висоцького, головною темою, що об’єднувала розписи обох башт, була розповідь про важливу політичну і культурну подію в житті Київської Русі середини 10 ст.- про візит в столицю Візантійської імперії Константинополь прабабки Ярослава Мудрого київської княгині Ольги і про зустріч її з імператором Костянтином Багрянородним.

І в північній, і в південній баштах загальне розташування розписів, їх композиційна побудова і рух фігур у кожній сцені передбачають огляд фресок знизу вгору, в міру підйому на другий поверх.

ПІВНІЧНА БАШТА

Сучасний вхід до північної башти зроблено на початку 19 ст. Праворуч від входу, у підсходовому просторі є дверний проріз кінця 17 - початку 18 століття. Первісний вхід до башти міститься навпроти сучасного і закритий заскленою рамою. Косяки прорізу прикрашені фресковими орнаментами. Збереглись древня шиферна плита порога і дві сходинки із залишками мозаїки на підсходинках.