Більшість земельних кадастрів базувалася на відмінностях, дохідності від землі за середнім, чистим доходом, який визначався як середня різниця між нормальним валовим доходом і затратами виробництва, взятими за декілька останніх років. Роки з різкими відхиленнями кліматичних умов до розрахунків не бралися. При визначенні чистого доходу виходили із середньої нормальної дохідності, яку можна одержувати на землях даного району при однакових середніх умовах ведення господарства і середньому рівні землеробської техніки. У літературі цей вид земельного кадастру називають парцелярним, оскільки він проводився за чистим доходом з окремих ділянок (парцел).

Земельні кадастри буржуазних держав сприяли посиленню експлуатації й розорення селянських господарств, але мали й позитивний бік вони характеризувалися комплексністю робіт і достатньо глибокою детальністю польових обстежень на точній картографічній основі.

Слід зазначити, що науково-методичні й практичні аспекти земельно-кадастрових робіт на території України в минулому мають наукову цінність та практичне значення при проведенні земельного кадастру і в наш час. [6]

Державний земельний кадастр має важливе народногосподарське значення. Його дані служать для організації ефективного використання земель і їх охорони, планування народного господарства, управлінні земельними ресурсами, яке потребує цілеспрямованого впливу на їх використання і охорону.

Необхідність ведення державного земельного кадастру зумовлюється потребами суспільного виробництва. Стан його ведення в Україні залежить від потреб суспільного ладу в минулому і сучасних потреб переходу до ринкової економіки. Система його даних в минулому за умов соціалістичного ладу зводилася в основному до реєстрації землекористувань і кількісного обліку земель за видами угідь, що повністю задовольняло потреби соціалістичної економіки на перших етапах.

Після проголошення незалежності України зміст призначення і порядок ведення державного кадастру законодавчо закріплено в Земельному кодексі України (2001 р.) та у постанові Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993р. №15 «Про порядок ведення державного земельного кадастру».

Відповідно до цих актів державний земельний кадастр – єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визначення чи припинення права власності на земельні ділянки і права користування ними та містить сукупність відмінностей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі й землекористувачів.

Державний земельний кадастр розглядається як єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установі організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес планів та проектів землеустрою.

Державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Порядок ведення державного земельного кадастру встановлюється законом.

Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є:

· забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки;

· застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок;

· запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Система державного земельного ка­дастру - це сукупність взаємопов'яза­них організаційно-правових, технологіч­них, економічних та методичних заходів по створенню і веденню земельного ка­дастру.

Система державного земельного ка­дастру включає:

а) законодавчо визначену діяльність в галузі державного земельного кадас­тру та його правове регулювання;

б) органи, що здійснюють державне управління у галузі державного земель­ного кадастру;

в) організацію, ведення та управлін­ня в галузі державного земельного ка­дастру;

г) здійснення земельно-кадастрових робіт та ведення державного земельно­го кадастру на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях;

ґ) державний і самоврядний конт­роль за здійсненням земельно-кадаст­рових робіт;

д) наукове, кадрове та фінансове забезпечення державного земельного кадастру;

є) суб'єкти та об'єкти державного земельного кадастру;

є) державні і комунальні науково-дослідні та проектно-вишукувальні організації, приватні юридичні і фізичні особи, які здійснюють земельно-кадас­трові роботи

Державний земельний кадастр має базуватися на наступних принципах:

1) комплексності, яка передбачає охоплення всіх земель України;

2) єдності методології ведення зе­мельного кадастру в масштабах всієї країни;

3) об'єктивності, достовірності і по­вноти даних земельного кадастру;

4) документованості всієї інформації;

5) безперервності, що передбачає систематичне виявлення і відображен­ня всіх змін в земельно-кадастрових даних;

6) обов'язковості застосування даних земельного кадастру при підтвердженні права власності на землю, справлянні плати за землю, здійсненні цивільно-правових угод із земельними ділянками, прогнозуванні і плануванні раціонально­го використання і охорони земель, здійсненні землеустрою, контролю за використанням земель, вирішенні зе­мельних спорів тощо.[8]

Згідно діючого земельного законодавства та змісту державного кадастру видно, що його дані не є однорідними оскільки включають відомості про правовий, природний і господарський стан земель, тому він за своєю структурою включає такі складові частини:

1. Кадастрове зонування,

2. Кадастрові зйомки,

3. Бонітування ґрунтів,

4. Економічну оцінку земель,

5. Грошову оцінку земельних ділянок,

6. Державну реєстрацію земельних ділянок,

7. Облік кількості та якості земель.

Всі ці складові частини державного земельного кадастру мають різне застосування в загальній системі управління земельними ресурсами.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель.

Державний реєстр земель складається з двох частин: книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок і Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.