Податкова реформа, яка проводиться в Україні, — це відкритий крок держави до розуміння усіма суб'єктами підприємницької діяльності свого обов'язку та відповідальності перед суспільством щодо податкових зобов'я­зань. Зменшення податкового навантаження має сприяти легалізації "тіньо­вих" доходів і потоків фінансових ресурсів та збільшенню надходжень до бюджету. Податки мають сплачувати усі суб'єкти підприємницької діяль­ності, а не лише ті, де ведеться облік. Це — об'єктивний закон економічного розвитку.

Проведення реформи — це робота не одного фінансового року. Можли­во, доцільніше приймати законодавчі акти з питань оподаткування і рефор­мування податкової системи поступово. Це унеможливило б негативні нас­лідки, пов'язані з процесами реалізації податкової політики і формування ринкового середовища.

ДЕЯКІ ОЦІНКИ ПРАКТИКИ ОБСЛУГОВУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ В УКРАЇНІ

Державні цінні папери (ДЦП) є фінансовим інструментом, який вико­ристовується практично в усіх країнах. Випуск їх здійснюється урядами від­повідних держав головним чином для неемісійного (неінфляційного) фінан­сування тимчасового або перманентного дефіциту державного бюджету. Крім того, за допомогою емісії ДЦП може одночасно матися на увазі:

— використання ДЦП як ефективного інструменту макроекономічного регулювання (регулювання кредитно-грошового обігу за допомогою операцій на відкритому ринку шляхом впливу на банківську систему, вплив на рівень і структуру інвестицій та заощаджень населення і суб'єктів господарювання, формування базової ставки для інших оборотних фінансових інструментів тощо);

— розвиток фондового ринку в цілому і торговельної системи для ринку ДЦП зокрема;

— визначення реальної вартості обслуговування державного боргу (про­центна ставка прибутковості ДЦП визначається на ринку).

Конкретна "вага" вищезазначеного залежить від конкретних економіч­них і політичних умов у країні, що досить чітко простежується на прикладі пострадянських держав СНД, зокрема України та Росії.

Це робить ДЦП обов'язковим атрибутом економічного життя будь-якої розвинутої держави і означає, що підтримка досягнутих обсягів ринку (кіль­кість ДЦП в обігу, помножена на їх курсову вартість), а також (звичайно) його постійне і повільне зростання є одним із важливих завдань уряду відпо­відної держави (наочний приклад — США). Внаслідок цього надійність ДЦП вважається (і справді є такою) максимальною на фондовому ринку конкрет­ної країни. Інша справа, коли сама держава може стати банкрутом через ряд обставин, зокрема через перекручене уявлення про природу ДЦП, які є перш за все інструментом оперативного реагування на дисбаланси надход­жень і витрат держбюджету, що виникають, і не можуть служити "паличкою-стукалочкою" для затуляння дірок у бюджеті, котрі мають структурну приро­ду, як у випадку з Україною та Росією.

У світі існує багато видів ДЦП. Однак, незважаючи на різноманітність назв, вони мають практично однакову мету і умови випуску, при цьому ос­новна різниця між такими типами ДЦП — лише в термінах їх погашення.

Наприклад, деякі автори при перекладі найменувань ринкових цінних папе­рів, що емітуються урядом США, ототожнюють короткострокові облігації з казначейськими векселями.

Таке змішування понять різних типів ДЦП з юридичної точки зору може бути обумовлене їх практично повною еквівалентністю в економічному зна­ченні: немає різниці, як назвати ДЦП, якщо вони реально є фінансовими інс­трументами з фактично ідентичними властивостями до ринкового обігу та ін­вестування, а також мають єдину мету емісії — фінансування держбюджету. Абсолютна надійність зобов'язань держави в розвинутих країнах робить несут­тєвою різницю в наданих юридичних правах і гарантіях для інвесторів. У ціло­му, як здається, тенденція до взаємозамінності, зближення, універсалізації ха­рактеристик інструментів, які ще не так давно досить сильно відрізнялися, — характерна риса сучасного фінансового (в тому числі фондового) ринку.

Необхідно, як уявляється, враховувати і особливості перекладу, а також міждержавну різницю в термінології, що іноді не робиться, в результаті чого і виникають труднощі. У цілому характерними рисами всіх ДЦП є:

— максимально можлива (юридичне і практично) гарантія інвестицій; — практично абсолютна ліквідність;

— конкурентоздатна прибутковість з урахуванням мінімального порівня­но з іншими фінансовими інструментами ризику.

Вперше фінансування дефіциту держбюджету шляхом державної позики було здійснено урядом України у 1995 р. (постанови Кабінету Міністрів № 586 від 23.08.94 р. та № 994 від 11.12.94 р.). До цього часу ринок аналогіч­них ДЦП Росії — ДКО — існував і розвивався величезними темпами вже майже 2 роки.

У відповідності з цими постановами строки обігу облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) були визначені в 91, 182, 273 і 364 дні. Облігації — купонні, на пред'явника, номіналом 100 млн. крб. Прибутковість — 140% річних.

Ці постанови визначили ряд параметрів емісії ОВДП, які використову­вались і в подальшому: вони емітуються у вигляді електронних записів на рахунках системи електронного обліку обігу ДЦП. Система оформлення та розміщення випуску в цілому залишається аналогічною тій, яка вже вико­ристовується в Росії. Емітує ОВДП Мінфін України (МФ), він же виступає від імені Кабміну України гарантом своєчасності погашення ОВДП. Гене­ральним агентом по розміщенню та обліку прав власності на ОВДП є НБУ. В ньому зберігається глобальний сертифікат на весь випуск, ним же (через комерційні банки) здійснюється обслуговування випуску. Емісія визнавалася здійсненою вже при 20% розміщення. Причому НБУ міг, за спеціальною домовленістю з Мінфіном, скупити ту частину випуску, яка залишилася, для подальшого перепродажу.

З урахуванням конкретної кон'юнктури ринку міжбанківських кредитів, депозитних ставок, облікової ставки НБУ та щомісячних темпів інфляції бу­ла очевидною непривабливість низького рівня прибутковості ОВДП, через що реальне розміщення ОВДП(95) почалося лише у березні 1995 р., коли відповідні ставки значно впали, а головне — в цілому намітилася загальна тенденція до їх подальшого зниження.

Крім того, усвідомлення невтішної перспективи змусило НБУ ще до мо­менту здійснення емісії задуматися над диверсифікацією випуску за терміна­ми (постанова Кабміну № 994) і за суб'єктами (передбачалась реалізація об­лігацій фізичним особам і нерезидентам). Однак, як відомо, ці наміри пов­ністю не реалізовані й досі.

Загалом обсяг розміщення ОВДП(95) (за середньозваженою ціною аук­ціонів) становив майже 34 трлн. крб., причому на 91-денні випуски припада­ло понад 26 трлн. крб. (78%). Але не це головне. Головне полягає в тому, що всі суб'єкти ринку нормативне і практично "опрацювали" досить чіткий ме­ханізм ринку (раніше відомий лише теоретично та практично щодо російсь­ких ДКО) як у частині здійснення емісії, так і в частині управління своїми портфелями ОВДП залежно від кон'юнктури цього і всіх інших сегментів фінансового ринку України.