Акціонерма форма власності згадно закону “Про власність”, створюється шляхом випуску акцій на всю вартість його статутного фонду. Практика створення акціонерних підприємств (товариств) отримає у нашій країні все більший розвиток.

Зі збільшенням кількості АТ передбачається створення біржі, чи, інакше говорячи, ринку цінних паперів (52). Але слід замислитися про соціальні наслідки цієї практики. Як справедливо відмічає В.Веснін, при вільному, анонімному продажу акцій доходи їх власника ніяк не пов¢язані з його особистим трудовим внеском і крім іншого є засіб “відмивати” незароблені гроші (53). Тому, надаючи розвитку ринку цінних бумаг необхідно продумати механізм державного контролю за доходами й ефективну систему заходів відповідальності за зловживання в цій сфері.

Акції трудового колективу стають акціями у повному розумінні цього слова, якщо надати змогу власникам зберігати їх за собою, при розірванні за тих чи інших обставин зв¢язків з підприємством. Ця обставина й головним чином вільний продаж акцій на ринках цінних паперів розриває зв¢язок між правом на акцію й наявністю трудових правовідносин. Тому далеко не кожний акціонер буде робітником підприємства, а кожний робітник був акціонером. Коло осіб, що володіють акціями иходить за межи підприємства, і таким чином з організаційно-правової точки зори підприємство й акціонерне товариство стають категоріями майже різними. Вищим органом АТ є загальні збори, які призначають адміністративну раду (правління, директорат), раду по нагляду (рада директорів) товариства та ревезійну комісію. Основу господарської діяльності товариства складає майно, що надано товариству засновниками а також вироблена продукція чи інше майно. Прибуток ттовариства що розподіляється між його учасниками, створюється від виручки від господарської діяльності після покриття матеріальних витрат й витрат на оплату праці. Тому, якщо на звичайному підприємстві фонд споживання (оплати праці) є одним з фондів, що складають майно підприємства (елемент його обігових коштів). Що розподіляється між учасниками його трудової діяльності, то у АТ кошти на оплату праці виключаються з прибутку, як витрати виробництва.

З створенням на базі підприємства АТ зрозуміла його доля як учасника господарського обігу- як юридична особа підприємство закінчує своє існування та його функції переходять до АТ у вигляді його органів. Не так однозначно вирішується питання з визначенням правосуб¢єктності підприємства у внутрішніх відносинах. Ми вже мали змогу відмітити що в галузі оплати праці АТ й підприємство обстрагуються одне від одного. Втративши форму підприємства (юридичної особи) трудовой колектив й АТ протистоять одне одному як суб¢єкти самостійних економічних відносин. Таке протистояння існує об¢єктивно й може створити негативний вплив на ефективністьфункціонування й стабільність всього АТ : якщо колектив робітників та службовців зацікавлений у підвищенні розміру фонду оплати праці, то товариство зацікавлено у зворотньому, оскільки таке підвищення означає для нього підвищення витрат на виробництво та зменшення прибутку. Одночасно відмітимо, що таке протистояння інтересів можливо характерно не тільки для АТ, але й для іншиз підприємств, на яких трудовий колектив не є власником або орендарем засобів виробництва (54).

Таким чином якщо взяти до уваги сферу розподілу, то ми можемо константувати наявність триланкової структури відносин - робітник пов¢язан з акціонерним товариством не беспосередньо, а через трудовий колектив. В організаційному плані всі робітники та службовці підприємства та його колектив в цілому є об¢єктом управління з боку АТ та його органів, перед усім директорів адміністративної ради. А звідси бачимо, що суб¢єктами трудового договору в АТ слід визнати окремого робітника та АТ вцілому, від імені якого й буде укладатися трудовий договір.

Разом з тим слід враховувати існування трудового колективу підприємства, як носія самостійного економічного інтересу. Це можна зробити перш за все через забеспечення участі колектива робітників в управління АТ.

Питання про участь осіб, що зайняті за трудовим договором (по найму) в управлінні справами підприємства, господарського товариства вже впродовж довгого часу знаходяться в сфері уваги юристів та економістів. Бессумнівним гарним моментом закону“Про власність”, що діє на Україні, є наявність норм про участь трудового колективу у питаннях про перетворення державного підприємства в АТ. Представник трудового колективу включається до складу органів діючого АТ, й норми представництва визначаються Статутом. Це положення вцілому відповідає світовій практиці й заслуговує підтримки, оскільки завдяки участі в органах АТ, трудовий колектив може захищати свої економічні інтереси й допомагати вирішенню можливих конфліктів.

Значно знизити, якщо не знищити зовсім протистояння АТ та колективу його робітників та службовців допомагають заходи, що направлені на зближення економічних інтересів вказаних суб¢єктів. Вирішити це завдання можна шляхом забеспечення можливості участі робітників приймати участь у прибутках товариства. Але діюче законодавство не має принципових положень, що регулюють цю проблему, надаючи її можливо до сфери дії статутів конкретних АТ.

Отже правове положення робітника, зайнатого в АТ може бути різним. Коли робітник не приймає участі у прибутках товариства (не є його акціонером) його зв¢язок з підприємством обмежується рамками класичного використання праці. При цьому робітник поєднує свою працю з засобами виробництва, не маючи права власності на них. Його заробітна платня створює збитки виробництва поряд з іншими виробничими збитками й він виключається з числа учасників розподілу прибутку, отриманого товариством. Таким чином у цьому випадку ми можемо констатуювати наявність відносин трудового найму.

Правове положення робітника, що має акції товариства подвійне : з одного боку він зайнятий за договором найму й тому ничим не відрізняється від першого робітника. Як член трудового колективу робітників та службовців, він приймає участь у його самоврядуванні на тому чи іншому рівні технологічної структури виробництва (наприклад, як член виробничої бригади приймає участь у розподілі бригадного зароботку, обранні бригадира та ін.). з іншого боку той самий робітник як акціонер приймає участь у розподілі прибутку АТ й в управлінні його справами через використання деяких організаційних форм, що визначені законодавством. Тим самим знищується відчуженість робітників та засобів виробництва й урахуванням цієї обставини можна передбачити, що договір трудового найму при деяких умовах трансформується у договір членства у корпорації.

Діяльність підприємства та його структурних підрозділів здійснюється на основі самоврядування. Тому виникає необхідність створення відповідної системи самоврядування. Умовно таку систему можна визначати як організаційну структуру трудового колективу (си організацію). Наявність організації крім економічного обособення А.В.Венедиктов справедливо визнавав необхідною ознакою правосуб¢єктності колективу будь - якого рівня- як юридичної особи (підприємства) так й його внутрішніх структурних підрозділів. Під організацією А.В.Венедиктов розумів визначену систему внутрішніх зв¢язків (відносин) між об¢єднуваним юридичною особою, трудівником та його органом, а також визначений характер діяльності цих органів (55).