Коли розпалася система тотального планового господарювання й загального одержавлювання економіки, природньо, виникло питання про потрібність, ступінь і кордонах її регулювання. Серед економістів виникли прихильники вільних, нічим не стримуваних ринкових відносин, які вважали, що ринок відрегулює все сам, збалансування господарства виникне саме по собі. Але цей шлях виявився хибним.

Відсутність власного досвіду державного втручання в ринкову економіку примушує нас звернутися до досвіду сусідніх країн. Нескладно побачити, що ринково орієнтовані економіка й вільний ринок мають мало спільностей між собою. Більш того, стан річей такий, що саме поняття “вільний ринок” для останньої чверті ХХ сторіччя можна назвати відмерлим. Втручання держави в економічні відносини мало місце практично при усіх способах виробництва. Його чітко можна було побачити тоді, коли митні збори почали встановлюватися не тільки з фіскальною метою, але й з метою захисту інтересів вітчизняного виробника, коли уряди почали проводити протекціоністську митну політику. В початкові періоди розвитку промисловості Англія, США, Японія та інші країни широко користувались політикою протекціонізма, в першу чергу, щоб захистити найбільш слабкі галузі.

Найбільш активне втручання держави в економіку відноситься до періоду Першої світової війни. Саме тоді почали засновуватися військові підприємства за рахунок державного бюджету, здійснюватись контроль за виробництвом й використанням, було взято під державний контроль розподілення дефіцитної сировини. Значно виросла державна власність у Великобританії і Німеччини.

Після війни багато з цих мір були припинені як міроприємства вимушеного порядку. Але загально економічна криза 1929 - 1933 рр. Знову примусила повернутися до використання фінансових і економічних ресурсів держави для підтримки господарського життя.

Ще більш зросла роль держави в час Другої світової війни. В гитлеровській Німеччині були створені військові акціонерні товариства, котрі потім перетворилися на імперські господарські групи, які об’єднували під державним контролем цілі галузі виробництва. В США створився комітет по керуванню промисловістю, котрий розподіляв сировину і продукцію, визначав в необхідних випадках виробничу програму підприємств і фірм.

Після війни міроприємство по державному регулюванню економіки продовжувалися і стали більш постійними. Після війни відбудова і реконструкція найбільш капіталовмістних галузей західноєвропейської промисловості були здійснені шляхом вкладення державних коштів.

Частіше за все в державній владі залишаються військова промисловість, атомна промисловість, комплексні підприємства, наприклад гідроелектроспоруди, котрі одночасно вирішують проблеми електроенергії, водопостачання, судноплавства, установи, пов'язані з розвитком фундаментальної науки, вивченням космосу і т.д. Досить часто в руках держави залишаються сировинні галузі: вугільна, металургія і інфраструктура, транспорт, зв'язок.

За допомогою держави відбувається міжгалузевий переплив капіталу в розмірах, які неможливі для вільних ринкових відносин.

Рост державної участі не є головною метою. Це лише засіб, інструмент для проведення економічної політики на конкретному історичному етапі. В країнах з ринково орієнтованою економікою неодноразово проводилась приватизація, тобто передача державних підприємств приватним компаніям.

Державне регулювання економіки привело до подавлення циклічного розвитку, перед за все модифікації кризисів перевиробництва. В усякому випадку ситуація 1929 – 1933 рр. Більше вХХ сторіччі не повторювалася.

Здійснюючи вплив на економіку, держава, як правило, ставить наступні основні цілі:

· досягнення постійного стійкого економічного росту;

· забезпечнення стабільності цін на основні товари і послуги;

· забезпечення повної зайнятості працездатного населення;

· забезпечення визначеного мінімального рівня доходів населення;

· створення системи соціальної захищеністю громадян, в першу чергу пенсіонерів, інвалідів, багатодітних;

· рівновага в зовнішньоекономічної діяльності.

Достигнути ціх цілей одночасно практично неможливе. Знайти збалансоване співвідношення – це й є головне в економічній політиці держави.

Головний інструмент державного регулювання є податкова політика і фінансовий вплив на приватне підприємництво.

Крім того, зараз розвивається економічне програмування. Воно містить в собі постановку господарчих завдань і відпрацювання заходів для їх рішення. Головна мета при цьому – координація державних міроприемств: регулювання інвестицій, розподіл бюджету, керування грошовим ринком через зміну відсоткової ставки і правил кредитування, політика в області заробітної платні і соціальних дотацій і т.д. економічне програмування призводить до подальшого зростання ролі держави. Помітна переорієнтація національної економіки неможлива без втручання держави в інвестиційну політику.

За допомогою економічних важілів, які придатні ринковому господарству: податків, кредитування, інвестування, держава змушує приймати бажані варіанти господарчої діяльності, які задовольняють суспільні потреби.

В даній роботі ми розглядаємо податки, як інструмент регулювання. Крім чисто фіскальної функції, система податків і зборів є механізмом економічного впливу на суспільне виробництво, його структуру і динаміку, розміщення, ускорення НТП, податками можна стимулювати, чи навпаки, обмежувати ділову активність, а згодом і розвиток тих чи інших.

Мета даної роботи – роздивитися роль податків в виході з сьогоднішньої кризи. Завдання роботи – роздивитися роль податків в системі фінансової підтримки малого бізнесу, а також податкове стимулювання інвестування в України.

1. ПОДАТКИ В СИСТЕМІ ФІНАНСОВОЇ ПІДТРИМКИ РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

необхідність існування МП

Важливою умовою функціонування ринкової економіки, як переконують світовий досвід і практика господарювання, є наявність і взаємодія великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення.

Створення малих підприємств в Україні має ряд переваг у порівнянні з великими підприємствами, а саме:

· малий бізнес активізує структурну перебудову економіки. Мається на увазі, що переважна частина внутрішнього валового продукту виробляється на малих і середніх підприємствах;

· за рахунок малого бізнесу створюються додаткові робочі місця як для виробника, так і для споживача, він дає широку свободу ринкового вибору;

· підприємства малого бізнесу оперативно реагують на зміну споживчого попиту, тобто малі підприємства з мінімальними витратами можуть перейти на випуск продукції, яка має попит;

· малий бізнес дає можливість подолати галузевий монополізм виробництва, оскільки монополія призводить до зростання цін;

· малі підприємства забезпечують конкуренцію на ринку, допомагають наповнити ринок товарами й послугами, які мають попит, забезпечити швидку окупність витрат, своєчасне реагування на зміну попиту й інші переваги.

Мале підприємство — це атрибут, невід'ємна складова будь-якої господарської системи, без чого економіка і суспільство в цілому не можуть не тільки розвиватися, а й існувати. У секторі малого підприємництва створюється й функціонує значна частка національних ресурсів, що є живильним середовищем для середнього та великого підприємництва.