Одиниця оподаткування – це одиниця виміру об’єкта оподаткування. Існує фізичний і грошовий вимір. Фізичний вимір більш точний, грошовий опосередкований завжди певною мірою відносний, він може бути більш-менш точним тільки протягом незначного часу.

Джерело сплати податку – це доход платника, з якого він сплачує податок.

Податкова ставка – це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. При універсальному встановлюється єдина для всіх платників ставка, при диференційованому – декілька. Диференціація ставок може відбуватися у двох напрямках. Перший – у розрізі платників, коли для більшості платників виділяється основна ставка, а також знижені і підвищені ставки для окремих платників. Другий – у розрізі різних характеристик і оцінок об’єкта оподаткування. Мета встановлення як єдиних, так і диференційованих ставок одна – створення або однакових, або різних умов оподаткування для всіх платників.

Податкова квота – це частка податку в доході платника. Вона може бути визначена в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування.

Система оподаткування – це сукупність податків і зборів, тобто обов’язкових платежів у бюджети різних рівнів, а також у державні цільові фонди.

Законом “Про систему оподаткування” визначено такі важливі принципи її побудови:

- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

- обов’язковість;

- рівнозначність і пропорційність;

- рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

- соціальна справедливість;

- стабільність;

- економічна обгрунтованість;

- рівномірність сплати;

- компетентність;

- єдиний підхід;

- доступність.

На жаль, не всі з перелічених принципів реалізуються в сучасній податковій політиці, у практичній реалізації законодавчих актів щодо окремих податків.

У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.

Підприємства – суб’єкти господарювання сплачують загальнодержавні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:

- прямі податки (податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість) );

- непрямі податки (податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито);

- збори (на обов’язкове державне пенсійне страхування, на обов’язкове соціальне страхування; до державного інноваційного фонду; за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори);

- відрахування на фінансування дорожнього господарства, державне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Місцеві податки і збори включають:

- два податки (комунальний податок і податок з реклами);

- різні збори (за право використання місцевої символіки, за парковку автотранспорту, за проїзд територією прикордонних областей транспортом, що прямує за кордон, за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг, за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей, за право проведення кіно- і телезйомок та ін.).

На рис.1. зображено підсистему оподаткування підприємств, на підставі Закону України “Про систему оподаткування”.

Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення і розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатня регулювальна функція основних податків. По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнені.

4. Форми оподаткування в Україні.

4.1. Пряме оподаткування підприємств.

А) Оподаткування прибутку.

Кінцевим результатом діяльності підприємств як суб’єктів господарювання є отриманий ними валовий дохід, що відображає заново створену вартість. Валовий дохід визначається як різниця між виручкою від реалізації, матеріальними і прирівняними до них витратами.

Чистий дохід на рівні підприємства набирає форми прибутку і перебуває під впливом такого елемента валового доходу, як заробітна плата. Співвідношення заробітної плати і прибутку у валовому доході залежить від форми власності.

Вибір об’єкта оподаткування (валового доходу чи прибутку) є достатньо принциповим і залежить від багатьох обставин. Використання для обчислення податку валового доходу чи прибутку в обох випадках має як позитивні сторони, так і недоліки. При цьому необхідно враховувати особливості визначення валового доходу і прибутку, виходячи з чинних законодавчих і нормативних документів.

Об’єктом оподаткування здебільшого є прибуток підприємств. Досвід України у створенні системи оподаткування прибутку (доходу) свідчить про відсутність чіткої державної концепції податкової політики. Протягом останніх років неодноразово змінювався об’єкт оподаткування. Така непослідовність у визначенні об’єкта оподаткування, часті суттєві зміни методики його розрахунку створили значні труднощі для платників податків і справляють негативний вплив на розвиток підприємницької діяльності взагалі.

Обчислення оподаткованого прибутку здійснюється виключенням із суми скоригованого валового доходу, валових витрат виробництва й обігу, а також нарахованих амортизаційних відрахувань.

Визначаючи валовий дохід, ураховують:

- загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), а також від продажу цінних паперів (окрім операцій з їх первинного випуску й остаточного погашення);

- доходи від здійснення банківських операцій, страхових та інших операцій, пов’язаних з наданням фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов’язаннями та вимогами;

- доходи від спільної діяльності у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, відсотків, роялті, володіння борговими вимогами, від здійснення операцій лізингу (оренди);

- доходи, не враховані за обчислення валового доходу у попередніх періодах і виявлені у звітному періоді;

- доходи з інших джерел і від позареалізаційних операцій.

У суму валового доходу, а отже і скоригованого валового доходу, не включаються суми акцизного збору та податку на додану вартість, отримані підприємством у складі ціни реалізації товару (робіт, послуг).

У Законі “Про оподаткування прибутку” дається перелік інших доходів, надходжень коштів до підприємств – платників податків, що не включаються до валового доходу, а отже, і до скоригованого валового доходу.

Слід звернути увагу, що датою збільшення валового доходу вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого першою сталася подія: