Принципы гражданско-процессуального права Украины
Рефераты >> Право >> Принципы гражданско-процессуального права Украины

Об'єктивність — це обгрунтованість висновків суду дійсним обставинам справи, що досягається за умови безстороннього і сумлінного до них ставлення суду та учасників матеріального спору. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунту­ється на всебічному, повному і об'єктивному розглядові в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 62 ЦПК). Ніяки докази для суду не мають наперед визначеної сили.

Встановлення об'єктивної істини в справі забезпечується дією інших принципів цивільного судочинства, санкціями кримінального права за дачу завідомо неправдивих показань і висновків (статті 178, 179 КК), активним процесуально-правовим становищем суду в процесі доказування (статті 15, 30, 162 ЦПК).

Отже, суд при постановленні рішення повинен встановити об'єктивну істину, на думку окремих авторів, тільки в тих межах, в яких це необхідно для виконання покладених на суд завдань^. Але якщо суд пізнає явища об'єктивного світу, що виступають обстави­нами в справі і потребують встановлення для її вирішення, лише в певних межах, то висновки його ніяк не відповідатимуть об'єктив­ній істині, яка має бути встановлена по кожній справі (ст. 15 ЦПК). Правосуддя виконає покладені на нього завдання тоді, коли воно здійснюватиметься у відповідності із законом, на основі встанов­лення об'єктивної істини за фактичними обставинами справи, а не тільки в певних межах і на основі припущення про їх наявність. Чого немає в справі, немає в світі — Quod non est in actis non est in mundo. Рішення повинно бути постановлено на зазначених і дока­заних обставинах, а не за покликанням совісті — Sententia ferri debet secundum allegata et probata, non secundum conscientiam. В. рішенні повинні бути наведені обставини справи, встановлені судом, дово­ди за якими суд відхиляє ті чи інші докази (ст. 203 ЦПК). Пору­шення принципу об'єктивної істини є безумовно, підставою для скасування рішення (статті 312, 338, 346 ЦПК).

Процесуальна рівноправність сторін. Відтворений в ЦПК, цей принцип встановлює для сторін рівні можливості для здійснення ними своїх процесуальних прав і виконання обов'язків (ст. 103 ЦПК), а не в тотожності прав позивача і відповідача. Зміст цього принципу обумовлюється характером матеріальних правовідносин, підвідомчих судові, і є відображенням загальноправового, закріпле­ного Конституцією, принципу рівності усіх громадян перед зако­ном і судом (ст. 154). Визначивши процесуальну рівноправність сторін, цивільне процесуальне законодавство надає їм однакові процесуальні засоби для захисту і рівну можливість для їх застосу­вання (ст. 99 ЦПК) та сприяння судові. Суд однаково повинен допомогти сторонам у збиранні і залученні до справи доказів (п. 7 ст. 143, ст. 30 ЦПК). Він зобов'язаний роз'яснити їх права і обов'язки, попередити про наслідки здійснення або невчинення процесуальних дій і подавати інше сприяння, яке забезпечувало б реалізацію даного принципу (статті 15, 170 ЦПК). Їм надсилаються повістки і повідомлення про час і місце судового засідання та проведення окремих процесуальних дій (статті 55? 90, 93 ЦПК). При розгляді клопотань осіб, які беруть участь у справі, суд заслу­ховує думку сторін.

Суд не може постановити рішення, не вислухавши пояснення відповідача (audiatur et altera pars). Позивачеві не може бути дозво­лено те, що не дозволяється відповідачу і навпаки (non debet actori licere, guod reo non parmittitur). Таким чином, відповідно до цього принципу для сторін встановлена в ЦПК рівність у використанні ними процесуальних засобів у процесуальній діяльності в цивільно­му судочинстві.

Раціональна процесуальна форма.

Вона полягає у створенні найбільш сприятливого порядку (раціонального цивільного судочи­нства) для процесуальної діяльності суду, для доступу в цивільний процес по справі заінтересованих осіб і їх процесуальної діяльності. Встановлений порядок (формальності) забезпечує нормальний ро­звиток процесу і надає суб'єктам процесуальної діяльності можли­вість виправити допущене порушення встановленого порядку. Він характеризується змагальністю і диспозитивністю, рівноправністю сторін і публічністю, гласністю і закритістю, усністю і письмовістю, безпосередністю і опосередкованістю. Раціональна процесуальна форма визначається також встановленими в ЦПК: стадійністю процесу, строками на виконання процесуальних дій: по підготовці і розгляду справи (статті 146, 148), по набранню рішенням законної сили і допущенню негайного виконання (статті 231, 217), по оска­рженню судових рішень і розгляду справ у касаційній інстанції (статті 291, 291'); наданими судові можливостями встановлювати певні строки для виконання окремих процесуальних дій (стаття 47, 48, 53) і покладанням на нього обов'язку протистояти намаганням осіб, які беруть участь у справі, в затягуванні процесу по справі і виконанні окремих процесуальних дій (статті 82, 162 та ін.).

Про раціоналізм цивільної процесуальної форми свідчать дос­тупність цивільного процесу, його простота і зрозумілість; набли­женість суду до населення; звільнення позивачів-громадян по най­важливіших для них справа від сплати судових витрат. Раціоналізм характеризується публічністю — активним процесуальним станови­щем суду і можливістю державних і громадських організацій захи­щати в судочинстві права інших осіб, відображає демократичні основи цивільного судочинства і спрямований на забезпечення належних умов для захисту прав громадян і державних інтересів.

Неможливість процесуального сумісництва.

Відповідно до цього принципу суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин не може в одній і тій же справі перебувати більше як в одному процесуаль­ному становищі (позивач не може в цій же справі бути третьою особою, відповідач — свідком тощо). При дорученні співучасником ведення справи одному із співучасників (ст. 104 ЦПК) останній не змінює своєї процесуальної правосуб'єктності, а залишається сто­роною і діє в процесі на захист своїх прав і прав співучасника. При пред'явленні зустрічного позову відповідач не виступає одночасно і позивачем (ст. 140 ЦПК).

Про неможливість процесуального сумісництва не існує окре­мої норми права, але це положення випливає з норм ЦПК, які регулюють процесуальне правове становище учасників процесу. Порушення принципу неможливості процесуального сумісництва є підставою для визнання рішення незаконним і його скасування. Так, у справі за позовом профспілки до заводу про стягнення зарплати працівникам заводу за списком, до якого був включений С., який одночасно виступав у цій справі представником відповіда­ча, суд касаційної інстанції скасував прийняте судом першої інста­нції рішення, мотивуючи це тим, що дозволивши С. виступати водночас позивачем і представником відповідача в справі, суд пер­шої інстанції допустився істотного порушення діючого принципу процесу.

Безпосередність судового розгляду. Нормативне вираження цього принципу полягає в тому, що суд при розгляді справи пови­нен, як правило, сприймати докази по справі з першоджерел і досліджувати їх безпосередньо. На нього покладений обов'язок заслухати пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, висновки експертів, ознайомитися з письмовими доказами і оглянути речові докази (ст. 160 ЦПК). Тому судове засідання по розгляду справи має розпочинатися і закінчуватися при незмінному складі суддів. Якщо в процесі розгляду справи відбувається заміна одного із суддів, то судовий розгляд розпочинається спочатку. Цим самим забезпечується встановлення об'єктивної істини в справі, правильне судження про права і обов'язки сторін спірних правові­дносин. Безпосередній зв'язок суддів, які розглядають справу, з учасниками процесу і матеріалами справи забезпечує можливість досліджувати і сприймати фактичні матеріали справи, дозволяє повно і всебічно вникнути у всі її деталі, усунути сумніви щодо юридичних фактів, покладених в обгрунтування позову і заперечен­ня проти нього. Сторонам процесу й іншим особам, які беруть участь у справі, безпосередність забезпечує можливість увійти в особисті зносини зі складом суду, давати йому пояснення по суті справи і з окремих питань, подавати свої доводи, міркування та заперечення, здійснювати всі інші процесуальні дії, спрямовані на з'ясування всіх матеріалів справи і правильне її розв'язання.


Страница: