К вопросу об коллективных правах. В общем подходе есть два аспекта:

Гражданин выступает как индивид, но это право он может реализовывать коллективно (право на манифестацию). Право реализуют коллективно но оно являются индивидуальным правом.

Гражданин выступает субъектом основных прав и свобод в рамках определенных конституционным правом социальных групп (меньшинства).

Практика государств не определяет за меньшинствами качеств субъекта соответствующих прав меньшинств (юридический термин — носитель).

Источники основных прав

Современное положение международного и национального правопорядка предусматривает законодательное регулирование основных прав как суверенное право отдельных государств. Каждое государство через национальное законодательство регулирует признание, закрепление, объемы и порядок реализации основных прав. На уровне национального законодательства это:

1. Национальные декларации про права человека и гражданина (национальный стандарт международного законодательства).

2. Конституция государства.

В Украине в 1993 г. был разработан проект, но так как он был не лучше “Декларации прав человека” (1948 г.), то он не был принят. В России такая декларация существует как отдельная норма.

Закрепление прав в Конституции имеет не слишком большое значение, важнее каким актом является Конституция. Если Конституция нормативная т.е. прямого действия, то для защиты этих прав можно непосредственно ее использовать.

В тех государствах, в которых Конституция является не прямого действия Законом, основные права закреплены в законодательных та подзаконных актах.

Среди источников основных прав и международные документы:

1. Устав ООН (ряд принципиальных положений),

2. Общая декларация прав человека (1948г. Рассматривается как трактовка положений Устава ООН),

3. Пакты “про права человека”, “про политические и гражданские права” (1946г.), “про экономические и социально- культурные права” (1946 г.) — как международный стандарт (Украина ратифицировала оба).

4. Европейская конвенция прав человека (1956г.) (как основная для Европейского содружества).

Системы регулирования основных прав

В современных условиях существует две системы регулирования основных прав:

1. Англо- американская система, которая базируется на принципе ultravires — запретительный тип (все что не запрещено законом — разрешено). Конституционное право в этих государствах все внимание уделяет не каталогу основных прав и их выполнению, а гарантиям основных прав. Особенно организационным и процессуальным, которые являются основным способом в Конституционном регулировании основных прав, но эта система не идеальна, отсюда в некоторых государствах отмечена формализация (запись в каталог) основных прав (Канада приняла Конституцию в 1982 г.).

2. Система используемая в Европе и других государствах. Предполагается Конституционное определение основных прав. Основная идея в том, что основное право нельзя доказать ссылаясь только на запрет, необходимо найти доказательство позитивного признания права. Основное право существует в двух ипостасях:

q Норма права (источник),

q Субъективное право, вытекающее из нормы права.

Система основных прав в Украине

Конституция 1996 г. написана в традиции континентальной европейской традиции (записаны все категории основных прав, которыми пользуются граждане). В основе Конституции Украины лежат обе теории основных прав (теория естественного права, теория наданных прав). Конституция закрепляет такие принципы:

1. Свобода и равенство людей (ст.21), “Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними”.

2. Неотъемлемость и неприкосновенность прав (ст.21),

3. Взаимосвязь прав и обязанностей (ст.23), “Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.”

4. Равенство основных прав граждан и самих граждан (ст.24), “Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям”.

Основные права не являются исключительными и не могут быть отменены (ст.22) или ограничены (кроме предусмотренных ст.64).

Статья 22. “Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”.

Статья 64. “Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбаченіСтаттями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 9, 60, 61, 62, 63 Конституції”.

Система основных прав отображает международную практику. Все права закрепленные в Конституции Украины делятся на личные, политические, социально- экономические.

Личные права

Личные права — это возможности человека, ограждающие от незаконного и нежелательного вмешательства в его личную жизнь и внутренний мир, признанные обеспечить существование, своеобразие и автономию личности.

q право на жизнь (ст.27) “Кожна людина має невід'ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави — захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань”.

q право чести и достоинства (ст.28) “Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам”.

q право на личную безопасность (ст.29) “Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.